Історична довідка с. Нивочин

У центрі Європи знаходиться неповторний куточок з горами, степами, родючими землями, морями і що найцінніше  щирими, добрими та працьовитими людьми – це наша Україна.  Одним з таких незабутніх куточків є село Нивочин, розташоване за заході України, за 17 кілометрів на захід від Івано-Франківська понад берегами річки Нивочинка (притока Бистриці Солотвинської). Дорога до села тепер веде через гору і мимоволі захоплює погляд краєвид…

Зліва ліси, що оточують село з усіх боків. Справа як на долоні видно Івано-Франківськ. А внизу  вздовж берегів Нивочинки по численних ярах на 3 кілометри посеред дерев розташовані будинки. Ця краса особливо вражає подорожуючих та людей, які з далеких країв повертаються додому.

Про заснування села є багато легенд, та найбільш поширена з них засвідчує, що на місці села колись були непрохідні ліси та хащі. Тут переховувались селяни, які тікали від гніту польських панів у ХVI столітті. Починаючи з урочища Мосточин вони вирубали хащі і получилася плодюча нива, тому село взяло назву Нивочин  від слів “нива” та “мосточин”. Місцевість так сподобалась синам Гриню та Лесю, що вони і собі вище по течії річки вирубали ліс та збудували хати і від їх імені пішла назва сіл Гринівка та Лесівка. Потомок їх пізніше поселився північніше від села Нивочин, де був заснований хутір Романівка. Після війни за допомогу воїнам ОУН люди з хутора були вивезені в Сибір, а будинки знищені. Це один з небагатьох хуторів, які не відновилися та існують тільки в пам»яті людей.

В центрі села розташована школа І-ІІ ступенів,де здобувають знання більше шести десятка учнів.

Великий будинок культури дозволяє проводити різноманітні заходи, чи то храмове свято (як на фото внизу) , недільні зустрічі для численної дітвори  чи дискотеки для старших, хоч і він потребує ремонту

Компактно до будинку культури розташований  фельдшерсько-акушерський пункт, сільська бібліотека, два храми – УПЦ КП святого Миколая 1892 року побудови

та УГКЦ святого Миколая, збудована у 1996 році. На території селі знаходяться чотири каплички, сім хрестів-фігур та три хрести. У них різна історія, різний час зведення, але спільним для них є одне: оберігати, захищати та охороняти від різного лиха, незгод, нещасть людей наших, які свято вірять у їх чудодійну силу та захист.

 В пам’ять про загиблих односельчан у роки Великої вітчизняної війни встановлено обеліск слави і викарбовано прізвища воїнів , які загинули на фронтах. Жертвам другої світової війни та односельчанам на місці загибелі установлено пам’ятний знак. Під час реабілітації політично-репресованих 1991-1993рр. по селу Нивочин виправдано 47 односельчан.

Не залишалися осторонь подій і слідуючі покоління. Так під час воєнних дій в Афганістані односельчани виконували свій обов»язок, були поранені.

Приймають участь молоді хлопці у воєнних подіях на сході України, виявляючи відповідальність за долю України, п»ятеро мають звання Учасників АТО, численні нагороди.

На території села знайдено поклади газу і розпочато видобуток газу.

На території села в попередні часи знаходився один з найперспективніших колгоспів району – колгосп Нива. Завдяки працьовитим людям, плодовитим землям у найбільшому своєму розвитку мав звання «мільйонера». На жаль в даний час не працює, землі та майно розпайовані серед працівників колгоспу. Частина земель здана в оренду. 

Кажуть, що коріння майбутнього в нашій історії. На скрижалях історії краю пращурі-нивочинці вписали і свої сторінки, гідні їх пам»яті і гідності. Люди є найціннішим багатством нашого села і ось тільки найбільш виразні з них:

У сім»ї Говери Ярослава Миколайовича 1935 р.н. та Говери Марії Миколаївни 1938р.н. народжено четверо синів, троє з яких священники. Отець Андрій-Іван – митрополит кафедрального собору непорочного зачаття Пресвятої Богородиці міста Тернополя, владика Йосафат-Олег – екзархом Луцький, отець Василь – апостольський делегат греко-католиків Казахстану та Середньої Азіїі.

У селі проживає довгожителька Квич Ганна Миколаївна, народжена 7 січня 1913 року – 103 роки життя. Народила 5 дітей, чоловік не повернувся з війни і всі тяготи післявоєнні з дітьми достойно винесла на своїх плечах.

Померла уже мати-героїня Дзюник Євдокія, яка виховала 9 дітей.

Пам»ятають  і шанують   люди   Говеру Михайла Олексійовича, який 25 років був сільським головою.

Костюк Володимир Михайлович 1955 р.н. -  завідуючий хірургічним відділення Кіровоградської області;

Морошан Роман Петрович 1952 р.н. – доцент кафедри нафтогазової геофізики Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, академік Української нафтогазової академії, кандидат геолого-мінералогічних наук, лауреат двох премій в області науки, автор понад 80 наукових публікацій, член Європейської громади стрільців, полковник українського козацтва;

Бабій Ярослав Миколайович 1956р.н. – полковник збройних сил України, пенсіонер, викладач Академії сухопутних військ України міста Львова;

Андріїв Василь Дмитрович  - підполковник міліції,  пенсіонер, працює в Івано-Франківській обласній раді заступником начальника відділу;

Друк Василь Олексійович 1962 р.н. – керівник будівельної компанії «Галицький двір», спонсор різних заходів у селі, церкви та школи села Нивочин;

Костюк Ярослав 1951 р.н. – закінчив аспірантуру при московському університеті, опублікував 16 наукових праць, має винахід;

Малишева (Сенич) Марія Василівна – викладач бухгалтерського обліку Прикарпатського університету імені Василя Стефаника;

Дашко Марія Михайлівна -  інженер кафедри зносостійкості та відновлення деталей  Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу;

Стефанців Федір Олексійович – скульптор, який помер та в пам»ять про себе залишив скульптуру воїна біля обеліска слави.

Багато вчителів, медичних працівників, велика кількість хороших спеціалістів різних професій, шанованих в Україні і по цілому світі народжені у нашому селі, всіх неможливо полічити.

І в даний час у школі навчається 60 учнів,  та підростають і чекають відкриття садочку 42 діточок, які як молоді пагінці прикрашають село та приносять радість та втіху батькам.

Мальовниче село, щедрі ліси та гарні землі подобаються і приїзжим, багато з них купують будинки та поселяються  в селі, приносячи зміни в розмірений колорит сільського життя, нові ідеї та цікаві впровадження.

Заповідний край вражає різноманітністю дерев, рослинного та тваринного світу. Тут з ялинового бору плавно можна перейти під крони величних дубів, або ліщинових полян,  трепетового чи березового лісів.

Ліси багаті ягодами - суниці, чорниці, малини, ожини, гриби ростуть усіх видів та у великій кількості, але ростуть не всюди. Треба любити ліс і він поділиться своїми багатствами. Живуть у лісах і дикі звірі – зайці, лисиці, косулі, дикі свині, ведмеді тощо. Є у лісі багато джерел з прекрасною водою, до яких ідуть як відпочити з дороги так і набрати води для дому.