Старобогородчанська громада
Івано-Франківська область, Івано-Франківський район

Історична довідка с. Старі Богородчани

Фото без опису

Перша згадка про село Богородчани (тепер Старі Богородчани) зустрічається в датованому 16 січня 1441 році документі, який опублікований в «Актах громадянських і земських» (т.12, ст. 93, №913) Цей написаний латинською мовою документ засвідчує, що теперішні Старі Богородчани були тоді власністю якогось Івана з Бучача. В ньому говориться: «Ми, Іван з Бучача, староста Теребовлянський, маємо сплатити 300 марок до свята Пречистої Діви Марії. Від цього найближчого свята до другого свята Пречистої  Діви 160 широких грошей празької монети вельможном Петрові Одрованжу, старості Самбірському та, Галицькому… Якщо не сплатити цих грошей, то повинні ми дати ( Петрові Одрованжу) право на маєтки наші в Чернієві, Богуродзічанах, Ляхівцях, які розташовані в Галицькому дистрикті, до повної сплати грошей… Акт цей складений в Галичі в присутності підсудді Стибора Стефана з Бидлова) Михайла з Бучача, Петра з Годіва, Завіщі з Гнильці, Гануса з Медині та багатьох інших панів».  

Існують різні версії походження назви села. В книзі «Історія міст і сіл» Ю.М. Кругляка (Київ, 1978, ст.17) читаємо: «За часів князя Романа Мстиславовича був боярин Гремислав, який збудував на горі замок, а населений пункт під горою отримав назву – Богородчани, на честь Богородиці, яка врятувала дітей боярина, що заблукали у лісі.»

Фото без опису

Гора  Замчище, на якій стояв замок боярина

Існує ще і легенда, в якій розповідається,  що колись на Замчищі (гора на околиці села)  жив у родовому замку дідич. А часи були неспокійні, тому й доводилось не раз захищати від завойовників щедрий та багатий край. Вирушив на війну і дідич. Й ось одного разу після довгого походу повертався дідич темної ночі додому, до коханої дружини, до дітей. Так поспішав, так квапився, що, не знімаючи бойових обладунків, одразу забіг до покоїв.

Дружина перелякавшись, що це татари, вискочила у вікно. І запідозрив дідич свою дружину у зраді. Розгнівався він, наздогнав її і вбив. А двох маленьких діток вигнав з дому. Сам же зачинився у своєму замку, щоб нікого не бачити і з ніким не розмовляти.

Коли ж вийшов до людей, дізнався, як усе бело насправді. Кинувся він тоді шукати своїх дітей. Довго блукав навколишніми лісами, зазирав під кожен кущик, у кожну ямку. І під калиною знайшов свого синочка і донечку. Бив поклони, щиро молився дідич до Божої Матері, дякуючи, що не дала пропасти його діточкам. А незабаром, заклавши на лівому березі Бистриці поселення, назвав його Богородчанами.

Але сталася велика повінь. Рятуючись від води, люди перебрались на правий берег, почали там будувати нові оселі. А лівобережне село від тоді і донині називається Старими Богородчанами.

Існує ще й інша версія. Назва Богородчани могла походити від давнього світського імені Богород, існування якого засвідчено в документах.

Свою повну сучасну назву (із уточнюючим означенням «Старі») село одержало після заснування містечка Богородчани, теперішнього районного центру і офіційно згадується в документах з 1740 року.

У другій половині ХV ст.село стало власністю графів Потоцьких. Населення відробляло панщину по 2-3 дні на тиждень, потім довели панщину до 4-5 днів. Польське гноблення посилювалось ще й релігійно-національним утиском. На важкий гніт з боку польської шляхти доведені до відчаю селяни відповідали акціями протесту і піднімалися на боротьбу з чужинцями. У першій половині ХVІІІ ст. в околицях Богородчан активно діяли загони опришків.  У складі цих загонів були жителі села Старі Богородчани. В 1774 році опришки на чолі з Олексою Довбушем вчинили напад на фортецю Богородчани, де повстанці захопили багато зброї, грошей, знищили книги реєстрації податків, орендні договори.

Фото без опису

У центрі села відновлено хрест на місці попередника, який було встановлено на честь скасування панщини

У 1772 році  село, як і вся Галичина опинилась під австрійсько-угорським гнітом. Австрія щораз дуще посилювала економічний, соціальний і національний тиск у ставленні до  галичан. Чужа влада переслідувала духовні надбання галичан, їхню культуру, звичаї.

Нелегкі випробування випали на долю старобогородчанців у роки Першої світової війни (1914-1918рр.). Майже все чоловіче населення було мобілізоване до австрійської армії. На нашій території точилися  жорстокі бої між австро-угорськими та російськими військами. Лінія фронту проходила по річці Бистриці Солотвинській. На горі знаходились військові окопи. На початку 1917 р. тут сконцентрувалась велика кількість війська. Бої йшли з перемінним успіхом. То одні, то другі відступали з села. Місцеве населення прихильно ставилось до російських солдат, серед яких було чимало українців, часто переходили на їхній бік.

Перебуваючи  на службі в австрійській армії, під час Листопадового зриву у Львові  старобогородчанці влились у лави Січових Стрільців.

Після Листопадового зриву не довго втрималась ЗУНР. Велика навала поляків, підсилена військами Антанти, зокрема 80-тисячною армією Голлера, сформованою в Парижі, насувалась на січових стрільців, які змушені були відступати на Збруч. І знову в Галичині запанував польський режим. У державних установах, школах, гімназіях запроваджували навчання польською мовою. Польська влада забороняла проводити культурно-мистецькі заходи, особливо вшанування пам’яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

В 30-х роках в селі діяли громадські культурно-освітні організації «Пласт»,   «Сокіл», «Сільський господар», «Союз українок», «Каменяр». Найчисленнішою організацією була «Просвіта», яка згуртувала навколо себе юнацтво,  молодь, старше покоління. Члени «Просвіти» сходились вечорами та у свята, читали релігійні й історичні книжки.

У 1939 році місцеве населення зустрічало з хлібом-сіллю і квітами солдатів Червоної Армії. В руках у людей майоріли як синьо-жовті прапори, так і червоні. Визволителі приймали хліб і сіль, а національні прапори на очах людей рвали на шматки і затоптували в землю ногами.

Небагато минуло часу, як люди стали свідками жахливих більшовицьких репресій. Почались масові арешти всіх керівників громадських організацій, а також свідомої молоді, вихованої в національному дусі. Більшовики закрили читальні «Просвіти», заборонили діяльність усіх національних організацій, спілок, товариств.

Саме тоді починається створення перших колгоспів на Прикарпатті. У селі створилась невеличка бригада. Та це тривало недовго. Несподівано почалась Велика Вітчизняна війна.

Здійснюючи агресію в Європі, німецьке командування розробило в травні 1940 році план «Ост», згідно з яким передбачалося фізичне знищення частини слов’янського населення, в тому числі українського, а також перетворення найбільш витривалих і здорових представників слов’янства на рабів. Українцями сотнями тисяч було знищено у концентраційних таборах і десятками тисяч відправлено на примусові роботи до Німеччини. В числі останніх близько – 50 вихідців із Старих Богородчан.

В Старих Богородчанах підпільно діяв осередок ОУН. Багато жителів нашого села служили в українській дивізії «Галичина». Колишній вояк УПА Василь Момот в книзі «Рідне, славне село Богородиці» подає 34 прізвища членів УПА, які загинули за волю України. Ще п’ятеро жителів села було заарештовано і закатовано в Богородчанському НКВД в серпні 1944 році.

Під час облав збройних формувань загинуло 3 жителі села, 7 було розстріляно німцями, 4 вояки дивізії «Галичина» - загинули в бою під Бродами.

В роки Великої Вітчизняної війни багато жителів села пішли на фронт. Не всім пощастило повернутися додому. В пам'ять про них і на честь 40-річчя Перемоги у 1985 році в селі споруджено і відкрито пам’ятник.  На якому викарбувані імена і прізвища загиблих. 60 прізвищ - 60 доль….

Фото без опису

Пам’ятник загиблим у рокі Другої  світової війни

 Чимало старобогородчанців пройшло ще одне випробування – депортацію до Сибіру, Казахстану, Заполяр'я.

Після війни в село прийшли «другі москалі», як кажуть у народі. Радянська влада насильницькими методами в 1949-1950 рр. створила в селі колгоспи. На Заріччі – «Червону зірку»,  в межах долішньої і горішньої частини села – колгосп імені Ворошилова, а на Скобичівці працювала окрема бригада. В 1965 році його було перейменовано на «Радянську Україну», з першими роками Незалежності нашої держави – на «Україну».

У 1965 році в селі було обладнано стадіон з огорожею. На честь 50-ої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі було зведено Будинок культури. У 1975 році була введена в експлуатацію нова середня школа. В 1978році відчинили двері перед відвідувачами дитячий садок, медпункт, адміністративий будинок, в якому розмістилася сільська рада, поштове відділення і правління колгоспу.

Мітингова хвиля 90-их років охопила Україну, район , село. Виникла ідея насипати в селі символічну могилу Січових Стрільців.

Фото без опису

Символічна могила січових стрільців

Так недалеко від центру села утворилася символічна могила з хрестом під березу. Цементні сходи ведуть на вершину могили. Тут встановлено флагшток з синьо-жовтим прапором. Урочисте освячення могили відбулось на свято Покрови 1990 року.

Так вшановано невмирущу пам'ять героїв, які віддали своє життя за волю України.

Важливою культурною подією в житті села стало святкування 550 річчя села (1441-1991). З цієї урочистої нагоди відбулося відкриття пам’ятника Богородиці, яка за легендою врятувала двох маленьких дітей, що заблудилися у лісі.

Фото без опису

Під опікою Пресвятої Богородиці

Біля пам’ятника Богородиці завжди можна побачити живі квіти, тут завжди горять свічки. Сюди приходять старобогородчанці в години смутку і в години радості, щоб поділитися, подякувати Матері Божій за любов і благословення, попросити в неї поради та допомоги.

Історію  села Старі Богородчани творили наші предки, його розбудовували наші діди, а на основі цього, ми творимо його сучасність. Для того, щоб це сучасне було гідним, ми повинні в собі ростити любов до рідного села, його традицій, любов до отчого дому. Адже недарма М.Т. Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь